За давньою слов’янською традицією, батьки, аби уберегти малюка від злих духів чи зурочення, публічно називали його образливими словами наприклад: «телепень», «нетямущий». Таким чином вони прагнули відвернути інтерес темних сил від свого чада – мовляв, і так нетямущий, що з нього взяти… Відомі випадки, коли слово «дурень» використовувалося як друге церковне й давалося при народженні представникам геть не бідних сімей, а переважно знатних купецьких родів.

У наш час подібні традиції давно у минулому, але звичка сварити дитину напоказ усім активно використовується у межах батьківського виховного процесу. Чи правильна така позиція і яка критика має переважати у татковому і маминому педагогічних арсеналах, пропонуємо розібратися детальніше.

Зважаючи на різноманіття думок психологів, варто відзначити – у питанні щодо критики дитини вони досить спільні у своїх поглядах. Одна з головних їхніх порад – ніколи не сваріть і не ображайте свого малюка, особливо публічно!

По-перше, це принижує гідність дитини (а наша мета – виховати гідну, впевнену та самодостатню особистість). У малюка ще немає життєвого досвіду, й він не може відразу зрозуміти помилковість вчинку, бо йому ні з чим порівняти свій промах. Ваш син або донька лише відчують сором і власну неповноцінність.

Критика має відбуватися наодинці. Вона не повинна бути спрямованою на дитину, адже ви осуджуєте не малюка, а його вчинок. Уникайте надмірного драматизму: навіть м’яка критика – це стрес для дитини, тому ваша підтримка їй просто необхідна. Помічниками для батьків у подібних ситуаціях можуть стати фрази: «Не засмучуйся, у нас ще є час усе виправити!»; «Ти розумничок, й наступного разу в тебе все вийде»; «І я теж навчився слухати зауваження, бо вони допомагають поглянути на ситуацію з іншого боку та вирішити її».

Намагайтеся не використовувати в процесі розмови сполучники «але», «проте», «однак». Вони несуть негативне забарвлення і здатні стурбувати дитину та знівелювати все сказане раніше.

Зауважте, за скромними статистичними даними виявлено, що батьки вказують дитині на помилки не менше одного разу на годину! І якщо із статистикою боротися важко, спробуймо хоча б почати із якості нашої критики й робімо її з користю.